СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ГРОМАДСЬКЕ ВИХОВАННЯ» - тема наукової статті з народної освіти та педагогіці, читайте безкоштовно текст науково-дослідної роботи в електронній бібліотеці КіберЛенінка

           ? УДК 373.21КОЧКІНА Наталія Альбертівна, старший викладач кафедри дошкільної освіти Архангельського обласного інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників освіти; здобувач кафедри педагогіки, психології та професійного навчання Архангельського державного технічного університету. Автор 23 наукових публікацій СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ГРОМАДСЬКЕ ВИХОВАННЯ» У статті представлені існуючі підходи до характеристики понять «суспільство» і «виховання», позначені погляди найбільш авторитетних вчених - філософів, педагогів різних країн та епох. Розглядаються основні показники «суспільного виховання»: ціннісна орієнтованість, доступність, народність, відкритість. Суспільство, виховання, суспільне виховання Поняття «суспільне виховання» активно використовується в суспільних науках, в професійній лексиці. Разом з тим, у педагогічній літературі відсутні роботи, які розкривають його суть. Звертає на себе увагу те, що дане поняття складається з двох складових - «суспільне» і «виховання». У словнику російської мови В. Даля дається таке визначення першого: «Громадський - суспільству присвоєний, до нього відноситься». С. І. Ожегов представив більш розгорнуту його характеристику, що включає п'ять значень, з яких для нашого дослідження істотними є наступні: що відноситься до суспільства, що протікає в суспільстві, не приватний, коллектівний1. В історії філософської, історичної, соціологічної думки існували різні підходи до розкриття поняття «суспільство» (Е. Дюркгейм, HA Бердяєв, С. Л. Франк, М. Вебер, Т. Парсонс, К. Маркс). Разом з тим, у всіх концепціях поняття «суспільство» (з більшою або меншою мірою точності) визначалося як цілісна система, що самоорганізується відносин між людьми. Таким чином, сутність поняття «суспільство» полягає в характеристиці взаємодії людей, в його формі і результаті, що знаходить відображення у вихованні членів суспільства. Дефініція «виховання» є однією з провідних в педагогіці. Існують її різноманітні трактування. Так, Б. Т. Лихачов визначає виховання як загальну абстрактну категорію, «об'єктивний конкретно-історичний процес, завдяки якому здійснюється наступність між поколіннями шляхом трансляції культури і відтворення продуктивних сил» 2. В якості крітеріевеффектівності він виділяє відповідність вимогам загальнолюдських, правових, моральних, природних і культурних норм поведінки. Н. Е. Щуркова розглядає виховання з позицій культурологічного підходу. На її думку, виховання - це керований педа-гогамі-професіоналами процес послідовного і неухильного сходження дитини до досягнень культури з метою максимального розвитку всіх потенційних здібностей особистості дитини та в ім'я щастя життя підростаючого людини, організовується як взаємодія зі світом на рівні сучасної культури3. На відміну від Н. Е. Щурковой, І. П. підлий-сий розглядає виховання в широкому і вузькому соціальному сенсі, в широкому і вузькому педагогічному сенсі. Виховання в широкому соціальному сенсі - це передача накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших. Виховання у вузькому соціальному сенсі-спрямований вплив на людину з боку громадських інститутів з метою формування у нього певних знань, поглядів і переконань, моральних цінностей, політичної орієнтації, підготовки до життя. Виховання в широкому педагогічному сенсі-це спеціально організоване, цілеспрямоване і кероване вплив колективу, вихователів на воспитуемого з метою формування у нього заданих якостей, здійснюване в навчально-виховних закладах та охоплює весь навчально-виховний процес. Виховання у вузькому педагогічному значенні - це процес і результат виховної роботи, спрямованої на вирішення конкретних виховних задач4. На наш погляд, виховання у вузькому соціальному сенсі співвідноситься з поняттям суспільне виховання. В історії педагогіки існують різні підходи до визначення поняття «суспільне виховання»: виховання дитини, здійснюване спеціальними людьми, поза родини, не сімейне (Платон, Т. Мор); виховання дитини, здійснюване педагогами в спеціальних установах, внедома, не домашня (Д. Локк, Т. Кампанелла); виховання для всіх, загальнодоступне (І. Г. Пе-сталоцці, Л. М. Толстой); безплатне виховання (Н. К. Крупської); виховання, здійснюване не в державних установах, не державна (В. П. Вахтерів); виховання для народу, народне виховання (К. Д. Ушінс-кий, Л. М. Толстой, Н. К. Крупської). Як показав аналіз історико-педагогічної літератури, виникнення ідеї суспільного виховання в педагогіці пов'язано з іменами античних філософів. Так, Платон висунув ідею створення єдиної системи виховання від дошкільнят до правителів держави. На думку філософа, виховання дітей повинно здійснюватися під контролем держави та в її інтересах. Особливий внесок у розвиток ідеї суспільного виховання внесли мислителі-утопісти Томас Мор і Томмі-зо Кампанелла. Суспільне виховання, на думку Т. Мора, має починатися з двох лет5. Ж. Ж. Руссо, І. Г. Песталоцці та І. Кант виділяють дві форми виховання: громадську і домашню. При цьому І. Г. Песталоцці не протиставляє домашнє виховання суспільному, а акцентує увагу на їх наступності: «У справі суспільного виховання варто наслідувати тих переваг, які полягають у домашньому». І. Кант віддавав перевагу громадському вихованню в питаннях розвитку характеру громадянина. Заслуговують на увагу ідеї французького соціаліста-утопіста Шарля Фур'є, що розробив план «єдиного і привабливого виховання в системі соціентарного ладу». Характерними ознаками розробленої ним системи суспільного виховання є: загальність - виховання поширюється на всіх без винятку дітей; внутрішня узгодженість - єдиний напрямок дій усіх факторів; відповідність природним покликанням, потребам і можливостям кожного вихованця; цілісність - всебічний розвиток дитини; складність -об'єднання теорії і практики на основі про-виробничих-труцовой діяльності; розвиваюча активність - вільний розвиток і самодеятельность6. Істотний внесок у розвиток ідеї суспільного виховання внесли російські педагоги Н. І. Новіков, Н. І. Пирогов, К. Д. Ушін-ський. Так, Н. І. Новіков в основі суспільного виховання бачив ідею морального вдосконалення человека7. М. І. Пирогов проголошував ідею загального освіти, незалежно від станової приналежності. К. Д. Ушинський основою суспільного виховання вважав народність, християнство, науку: «Суспільне виховання є для народу його сімейне виховання». На його думку, громадське виховання тільки тоді виявляється дієвим, коли його питання стають суспільними питаннями для всіх і сімейними питаннями для кожного. Система громадського виховання, щоб не стати безсилою повинна виходити з громадського убежденія8. Аналіз історико-педагогічної літератури дозволив виділити основні показники суспільного виховання: ціннісна орієнтованість, доступність, народність, відкритість, науковий підхід, колективний характер організації. Дані показники актуальні і в сучасних умовах, насамперед у питаннях дошкільної освіти, оскільки з'явилася на початку XX століття структура суспільного дошкільного виховання в даний час переживає серйозні зміни, пов'язані зі спробами переглянути її статус в освітній системі країни. Аналіз дослідного поля цієї проблеми показує різноманіття позицій авторів. Так, І. В. Селіверстової проведено дослідження доступності дошкільної образованія9. На її думку, доступність дошкільного виховання розуміється як можливість вибору і зарахування в обране батьками дошкільний навчальний заклад та безперервне навчання в ньому. Автором виділені наступні фактори, що впливають на доступність: територіальний (припускає налічіенеобходімого кількості установ в територіях); соціально-економічний (соціальноекономічному нерівність сімей, доступність в оплаті); третій фактор - здоров'я дітей-означає наявність різноманітних видів установ, а також варіативність режиму та освітніх програм відповідно до потреб батьків, особливостям розвитку дітей. Важливими показниками суспільного дошкільного виховання є народність і науковий підхід, виявлені К. Д. Ушинського. Кожен народ має свій ідеал людини, свою особливу систему виховання, яка починається з самого раннього дитинства. При цьому суспільне виховання є цілеспрямований процес, побудований на науковій основі. Отже, педагогічні умови, форми, методи, прийоми виховного процесу, освітні програми повинні бути науково обгрунтовані. У дошкільному віці формуються навички спілкування, взаємодії в дитячому колективі. Б. Т. Лихачов вважав, що учасником об'єктивного виховного процесу є колектив. Саме в колективі «діти набувають сприятливі умови для свого соціального розвитку, задоволення потреб та інтересів, застосування здібностей і обдарувань». Однак довіра і взаєморозуміння учасників освітнього процесу виникають на основі відкритості, повноти інформації та її достовірності. AA Рахкошкін визначає відкритість як особливу характеристику освітнього процесу, що відображає його здатність максимально повно сприймати і враховувати актуальні зміни індивіда і навколишнього його дійсності з метою подальшого саморазвітія10. Таким чином, відкритість зумовлює наявність в освітньому процесі альтернативних варіантів подальшого розвитку, увага до нових ідей, чинників, які забезпечують органічність, цілісність процесу. Таким чином, проведений нами теоретичний аналіз понять «суспільство», «загально-жавного», «виховання» дозволив розглядати соціально-педагогічний сенс суспільного виховання як цілеспрямований і науково обґрунтований процес розвитку личнос-ти дитину в суспільстві однолітків під керівництвом педагогів-професіоналів освітніми установами відповідно до суспільними цінностями. Прімечанія1Ожегов С. І., Шведова Н. Ю. Тлумачний словник російської мови. М, 1993.2Ліхачев Б. Т. Педагогіка: курс лекцій. М., 2003. С. 20.3Щуркова Н. Е. Прикладна педагогіка виховання: навч. посібник. СПб., 2005. С. 7.4Подласий І. П. Педагогіка. М., 2003. С. 26.? Хрестоматія з історії педагогіки / уклад. І. Ф. Свадковський. М., 1935. С. 336.6Фур'е Ш. Про виховання при строї гармонії. М., 1939. С. 11. Корнієнко Є. Р. Ідея виховання сина батьківщини в педагогічній спадщині М. І. Новикова II Вестн. Помор, унта. Сер. «Гуманит. і соц. науки ». 2008. № 8. С. 158-161.8Ушінскій К. Д. Про народність у громадському вихованні. М., 2002. С. 429Селіверстова І. В. Доступність дошкільної освіти: вплив територіального фактора II Соціолог, дослідження. 2005. № 1. С. 95-103.10Рахкошкін AA Альтернативні ідеї в сучасних західноєвропейських концепціях освітнього процесу.): Дис. ... Канд. пед. наук. Великий Новгород, 2000. С. 27. Kochkina Natalia SOCIAL AND PEDAGOGICAL ESSENCE OF THE «SOCIAL EDUCATION» CONCEPTThe article presents different approaches to the characteristic of notions «society» and «education» and gives opinions of the most prominent scientists - philosophers, pedagogues of different countries and epochs. The main indicators of «social education», such as value orientation, availability, folk origins, and openness are examined. Контактна інформація: e-mail: 120720081 @ rambler. ru Рецензент - Буторіна TC, доктор педагогічних наук, професор, завідуюча кафедрою педагогіки, психології та професійного навчання Архангельського державного технічного університету