початок 7 місяці вагітності

Зважилася я таки написати про те як дізналася що вагітна і про пологи в цілому. Не судіть строго я не чарівник, тільки вчуся!) Якось вранці мене відвідала думка відвідати лікаря. Останнім часом все хвалили гінеколога з поліклініки. Сходила значить і їй щось не сподобалося, відправила мене здати аналізи платно, так як в поліклініці роблять тільки найпростіші. А на найулюбленіший питання гінеколога: «Коли останній раз були місячні?» Я задумавшись зрозуміла, що я не пам'ятаю навіть приблизно. Був кінець липня, а я не можу згадати чи були вони в мене не тільки в в цьому, а й у минулому місяці. Ну вона і каже, а здай заодно і ХГЧ, щоб уже напевно. Не могла здати аналіз відразу так як пила антибіотик, а там потрібно тиждень почекати і потім тільки здавати. І тут я почала помічати дивності, то в метро у мене пахне грейпфрутом, то відчуваю як смачно пахне лосьйоном для тіла від повз проходять дівчат. Раніше такого не було. Подружки почали помічати, що жерти я стала постійно. До однієї прийду з питанням що є поїсти, до іншої що-небудь смачненьке есть.3 серпня сходила здала кров. Сидимо з подружкою ввечері щось п'ємо, ну я ж не була впевнена що я вагітна, і думаємо що я буду робити якщо все-таки так. Я навіть не замислювалася над цим знала що буду народжувати! І кину курити! Вранці подивилася результати через сайт, ХГЧ було 144,5. Чесно скажу не повірила цим цифрам, подзвонила запитала. І мені звичайно ж всі підтвердили! Дзвоню подружці вже майже реву, че реву не знаю ... може від несподіванки що все-таки я вагітна. Була шалено рада !!! 12 серпня пішла на узі нам було вже 6 тижнів і 2 дні. Навіть фото залишилося на згадку. Як же я була рада що все добре, мене спочатку лякали позаматкової, потім щоб обов'язково серце билося на узі. Ну і потягнулися тижні моєї вагітності. У 19 тижнів лежала на збереженні з тонусом в пологовому будинку при 72 ДКБ. Поки лежала виявилося що тут працює знайомий лікар сусідів знизу. Познайомилися на кшталт на перший погляд сподобався думала у нього народжувати. Але потім у нас з ним як щось не заладилося, пропонував приїхати з переймами а у мене планове кесарів за показаннями, хотілося спокійно без нервів. Подружка бебірушка порадила 3 ??пологовий будинок, вибрала там лікаря ну чисто по фото сподобався) З'їздила, подивився мене точніше термін поставив, узі зробили і сказав через тиждень лягаємо, і там дня 3-4 і проапперірую. Я запитала а як щодо 1 квітня? Так хочеш в день дурня народити? Та кажу. Ну він поржал трохи і каже ну а чому ні) 28 березня поклали мене в патологію. Лікар приходив щодня, питав чи все добре. Єдине що турбувало це постійно закладений ніс. Всі дні до операції я була абсолютно спокійна, а в останній вечір і ніч прям жах що зі мною коїлося. Трясе, переживаю, лежу реву заснути не можу. Пішла на пост стою реву, питаю у медсестри як заснути, чай солодкий з шматочком шоколадки сказала з'їсти. Дивно але допомогло! О 4 ранку я напевно заснула. У 7 пішла на КТГ, потім на клізму. У 9 прийшов лікар запитав як я і сказав що через хвилин 20 за мною прийдуть щоб відвести на операцію. Ну значить йдемо ми на неї, в сенсі їдемо на ліфті а мене трісне не по-дитячому, в житті ніколи там не боялася, мандраж і судоми по всьому тілу. Ніс не дихає ледве говорю, пипец в загальному) Сказали все зняти залишити ток панчохи, пішла в операційну лягла на стіл поставили катетер сечовий, противно звичайно, але терпимо тим більше після епідуралку я його вже не відчувала). На одній руці танометр тиск міряє, в іншу катетер з крапельницею з першого разу не туди потрапили і в підсумку в мені було 2 катетера, Перший не вийняли так як з нього б фонтаном хлинуло. Далі поклали на бік і сказали ноги до живота по максимуму протягнути ледве ледве це зробила, зробили кілька уколів і в самому кінці села і так само зігнулася цей останній укол самий болючий був. Після нього мене ледве встигли покласти на стіл інакше потім пипец не розгорнуто було б. Тільки поклали і все навіть цицьок не відчувати, на совість епідуралку зробили! Не встигли мене покласти як лікар вже ніж те мазав живіт і що то на нього сипав. Через хвилину відчула як з мене витягали моє диво. Його ще не до кінця вийняли такий крик підняв жуть))). Через перегодки показав лікар, дивись говорить) а потім він його лікарям віддав і далі я все намагалася на нього подивитися, а це було зробити важко сльози-соплі не бачу майже нічого))) мені аж 2 рази сказали що все з ним добре. Заважав себе витирати рукам ногами махав. коли все-таки витерли його дали ніжку поцілувати, а коли в ковдру завернули, в щічку дали цмокнути. Мої 50 см і 3440 кіло забрали) Мене заштопали і повезли до реанімації. І до речі ніякого відображення в лампах як мене шили я не бачила, а то відгуків начиталася)) Поки мене перекладали з операційного стала на гойдалку а потім ще на одну, було стійке відчуття що я мішок з картоплею причому такий не першу сорти)))) . Як тільки прийшов лікар попросила щоб сходив у дитяче сфотографував мій кульок. Після першої фотосесії лікар каже лежить слюні пускає))). У загальному і цілому відмінно відходила від епідуралку, тиск тільки трохи підскочило і знеболювання на мене діяло через півгодини як на всіх, а через годину. Іноді впадала в такий стан як ніби температура і як у гарячці. І був дикий сушняк який супроводжується ще дня 3 напевно. З 7 години вечора почала намагатися змусити себе перевернутися на бік, так як в 10 вечора обіцяли перевести в палату. Сяк-так у мене все таки виходило, але з такі неймовірними зусиллями ... Прийшла медсестра щоб везти час в палату, каже давай допоможу сісти, а говорю немає я сама!) Села значить і так голова закрутилася пипец, сиділа кілька хвилин приходила в себе. Одягла казенну ночнушку з вирізом до пупа) ледве доплентався до крісла-каталки, а всього то 3 кроки зробити треба було). Сил йти до дитини не було та й сказали не дійду я грохнусь десь посеред коридору. Вранці стан було таке ж голова не моя, ноги слава богу дещо як переставляла, годинах в 4 забрала до себе моє диво карооке. Були ми з ним годин до 12 ночі. На ніч я його віддала, а вранці вже написала якийсь папірець про спільне перебування з малюком. І більше ми практично не розлучалися! Спали разом, їли теж разом! На 4 день було узі на моєму поверсі де лежала в патології, лікар мій побачив мене. Оооо бігаєш вже, я кажу ну да потихеньку))))) На наступний ранок подивилися на кріслі сказали що все добре, потім зняли скоби і приїхали батьки і забрали нас з Женькою додому! Через пару місяців все що пережила вже забулося і чесно кажучи хочу ще, але от крім останніх 3-х місяців вагітності. Жахливо неповороткою себе почуваєш, спати не зручно, а про черевики одягнути взагалі мовчу, але якщо б не всі це, то не було б у мене мого синочка! Мого першоквітневого дива! Наші п'ятки!)