права дитини до 3 років

Не тільки дорослі, але і діти можуть мати права на нерухомість і навіть володіти нею. Розглянемо питання правого регулювання прав дітей на приватні будинки та земельні ділянки. Залежно від того, кому належить нерухомість, на яку дитина може мати права, їх можна розділити на дві категорії: права на житло батьків; права на власну нерухомість. Права дитини на нерухомість батьків Придбання батьками об'єктів нерухомості не створює у дітей права власності на них. Це прямо не встановлено чинним сімейним законодавством, але випливає з сукупного аналізу норм глав 7 та 8 СКУ, згідно з якими майно, що купується подружжям, є їх особистою приватною або спільною сумісною власністю (залежно від джерел і часу його придбання). Однак діти мають певні права на нерухомість батьків: право на спадщину; право на обов'язкову частку у спадщині; право користування. Визначення термінів Щоб розібратися в питанні прав дітей на нерухомість, необхідно розуміти значення нижчеперелічених юридичних термінів. Правоздатність це здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки. Правоздатністю володіють всі фізичні особи. Вона виникає в момент народження і припиняється зі смертю. В окремих випадках (наприклад, у питаннях спадкування майна) правоздатністю може володіти зачата, але ще не народжена дитина. Законодавство України не встановлює будь-яких вікових обмежень для здатності фізичної особи мати у власності нерухоме майно. Отже, діти нарівні з дорослими можуть бути власниками житла і землі. Але вони не мають права на власний розсуд продавати і купувати нерухомість. Юридичне обмеження прав дітей щодо належної їм власності пов'язане з обсягом їх дієздатності. Дієздатність фізичної особи її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ч. 2 п. 1 ст. 30 ЦКУ). Діти мають таку ж правоздатність, що і дорослі, але їх дієздатність обмежена законом. Це означає, що вони можуть мати права, наприклад, бути власниками житлового будинку, але здійснювати ці права самостійно вони не можуть. Так, діти не можуть продати належний їм житловий будинок. Такий продаж можлива у визначеному законом порядку, мова про який піде нижче. Органи опіки та піклування органи, на які покладені повноваження по захисту прав малолітніх та неповнолітніх дітей (у встановлених законом випадках). Перелік органів опіки та піклування встановлено п. 1 ст. 56 ЦКУ. Це виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських та селищних рад, а також державні адміністрації (районні, районні в містах Києві та Севастополі). Постанова Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» (Постанова №866) встановлює перелік органів опіки та піклування, аналогічний певного ЦКУ (п. 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини ). Цей документ також деталізує, що безпосереднє ведення справ щодо захисту дитячих прав покладається на служби у справах дітей, створюваних органами опіки та піклування. Дитина фізична особа до досягнення нею вісімнадцяти років. Цей вік є повноліттям (п. 1 ст. 6 Сімейного кодексу України (СКУ), п. 1 ст. 34 ЦКУ). При досягненні повноліття фізична особа набуває повної цивільної дієздатності. Зокрема, воно знаходить повну свободу при здійсненні операцій з належним йому майном. При реєстрації шлюбу до досягнення повноліття фізична особа набуває повної цивільної правоздатність (п. 2 ст. 34 ЦКУ). Малолітня дитина дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (п. 1 ст. 31 ЦКУ, ч. 1 п. 2 ст. 6 СКУ). Неповнолітня дитина дитина від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (п. 1 ст. 32 ЦКУ, ч. 2 п. 2 ст. 6 СКУ). Дарувати або передавати у спадок? Про дним з найбільш поширених є питання батьків, які бажають передати своїм дітям нерухомість: що краще подарувати нерухомість або передати її їм у спадок? Дарування можливо за життя спадкодавця. Але, подарувавши майно дітям, людина втрачає своє право на нього. На жаль, для українських батьків, які вважають своїм святим обов'язком до останнього подиху захищати своїх чад від усіляких турбот, часто вирішальним аргументом є те, що, оскільки подарувати нерухомість можна за життя батьків, то і всі клопоти, пов'язані з оформленням договору дарування, вони можуть взяти на себе. А передача нерухомості у спадок передбачає, що дітям після смерті батьків доведеться займатися оформленням свідоцтва про право на спадщину, тобто ходити в нотаріальну контору, в органи БТІ, стояти в чергах. Батьки вирішують, що краще вони самі походять по всім необхідним організаціям, зате позбавлять дітей від зайвих клопотів. Не хочу очорняти всіх дітей-спадкоємців, але іноді все ж доводиться стикатися з чорною невдячністю нащадків. Отримавши в дар квартиру або будинок батьків, вони через деякий час починають натякати, що непогано б батькам переїхати до родичів у село, звільнивши місце молоді. Як тут не згадати шекспірівського короля Ліра, за життя необачно розділив королівство між двома улесливими і безсердечними дочками і жорстоко поплатився за це! Класика для того й існує, щоб давати повчальний урок нащадкам. А тому благоразумнее чинити, як пушкінський «дядя чесних правил», який питання зі спадщиною вирішив набагато правильніше, змусивши, як відомо, «поважати себе». Право на спадщину Спадкування майна, у тому числі нерухомого, здійснюється на підставі закону або заповіту (п. 1 ст. 1222 ЦКУ). Спадкодавець (власник майна), залишивши заповіт, може призначити своїми спадкоємцями одного або декількох фізичних осіб: як складаються, так і не перебувають з ним у родинних стосунках (п. 1 ст. 1235 ЦКУ). Спадкування майна на підставі закону може мати місце, лише якщо заповіт отсут ствует, визнано недійсним або в разі відмови всіх спадкоємців за заповітом від прийняття спадщини (п. 2 ст. 1223 ЦКУ). У разі спадкування майна за законом спадкоємці закликаються до спадкування згідно черговості. ЦКУ встановлює п'ять черг спадкоємців за законом (ст. 1261 1265 ЦКУ). Кожна наступна черга спадкоємців закликається до спадкоємства у разі відсутності спадкоємців попередньої черги (п. 2 ст. 1258 ЦКУ). Діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя, але народжені після його смерті, той з подружжя, який пережив спадкодавця, а також його батьки ставляться до першої черги спадкоємців за законом. Таким чином, у разі відсутності заповіту вони першими закликаються до спадкування. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (п. 1 ст. 1267 ЦКУ). Розмір часток спадкоємців в нерухоме майно може бути змінений на підставі домовленості між ними. Цю домовленість обов'язково потрібно оформити письмово і завірити у нотаріуса (п. 3 ст. 1267 ЦКУ). Слід мати на увазі, що при спадкуванні дому та? /? або земельної ділянки, який був придбаний спадкодавцем у шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя, спадкування підлягає частка у майні, яка залишається після виділення частки дружини (чоловіка). Наприклад, спадкодавець заповідав дружині і двом дітям будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя. Тоді при передачі його у спадок спочатку виділяється ідеальна частка дружини (як при розділі; в загальному випадку вона дорівнює), а потім решта (будинку) ділиться порівну між дружиною і двома дітьми. Таким чином, кожна дитина отримає за законом 1? /? 6 житлового будинку, а дружина 1? /? 2 плюс 1? /? 6. Якщо ж діти до моменту відкриття спадщини (смерті спадкодавця) померли, але залишили потомство (онуків), то внуки мають право успадковувати ту частку, яку успадковували б їх батьки, якби були живі (п. 1 ст. 1266 ЦКУ). Право на обов'язкову частку у спадщині В деяких випадках діти мають право на обов'язкову частку у спадщині навіть у тому випадку, коли спадкодавець заповів своє майно не їм. Так, незалежно від змісту заповіту, неповнолітні, малолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця мають право на обов'язкову частку у спадщині. Вона становить половину частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом. Наприклад, спадкодавець заповідав належний йому житловий будинок і ділянка своїй другій дружині. Будинок є особистою приватною власністю спадкодавця. У нього є двоє дітей від першого шлюбу (один з них малолітній, інший неповнолітній). Інших спадкоємців ні за законом, ні за заповітом немає. Яка буде обов'язкова частка у спадщині його дітей від першого шлюбу? Для визначення обов'язкової частки необхідно встановити частку, яку діти від першого шлюбу отримали б у разі спадкування за законом (якби не було заповіту). Для цього необхідно визначити коло спадкоємців за законом і їх обов'язкову частку. Як зазначалося вище, згідно зі ст. 1261 ЦКУ дружина і діти спадкодавця є спадкоємцями першої черги. Їхні частки є рівними, якщо інше не встановлено нотаріально посвідченою угодою (припустимо, що в наведеному прикладі такого письмової угоди немає). Тоді при спадкуванні за законом кожен спадкоємець (дружина і кожна дитина) отримав би по 1? /? 3 житлового будинку. Отже, обов'язкова частка у спадщині кожної дитини від першого шлюбу у разі наявності заповіту на користь другої дружини складе 1? /? 6. Обов'язкова частка у спадщині може бути зменшена судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (ч. 2 п. 1 ст. 1241 ЦКУ). Такою обставиною може бути, наприклад, те, що спадкоємці, які мають права на обов'язкову частку, мають власне житло на праві власності, в той час як для спадкоємця за заповітом заповіданий йому будинок є єдиним місцем проживання. Для довідки Право на обов'язкову частку у спадщині мають не тільки малолітні або неповнолітні діти, а й повнолітні непрацездатні діти. Такими вважаються діти, яким присвоєна інвалідність I, II, III груп незалежно від того, чи призначена їм пенсія (п. 4 ч. ІІІ розділу І Методичних рекомендацій щодо здійснення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя). Право користування Права дітей на нерухоме майно батьків виникають також у силу користування ним. Юридичною підставою для отримання таких прав є: Ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» встановлює обов'язок держави в особі органів опіки та піклування контролювати дотримання батьками житлових прав та інтересів дітей. Для укладення будь-якої угоди щодо нерухомого майна, право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. Ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» встановлює, що діти члени сім'ї власника житлового приміщення мають право користуватися даним приміщенням поряд з власником. Органи опіки та піклування контролюють дотримання прав дітей у разі відчуження житлового приміщення. І, нарешті, Житловий кодекс України (ЖКУ) встановлює загальні норми, що визначають права члена сім'ї власника житла, в тому числі і дітей. Так, ст. 156 ЖКУ встановлює, що члени сім'ї власника житла користуються ним нарівні з власником. Ст. 109 ЖКУ (ч. 2) забороняє виселення громадян з житлового приміщення без надання їм іншого житлового приміщення. Таким чином, для відчуження належного батькам (або одному з них) житлового будинку, в якому проживають їхні діти, необхідно отримати дозвіл органів опіки та піклування. В Україні склалася стійка практика, відповідно до якої органи опіки та піклування не дають такого дозволу, якщо батьки не представлять доказів того, що після відчуження житлового будинку, в якому проживають діти, їм будуть забезпечені житлові умови не гірше тих, які вони мали. Часто умовою здійснення угоди з відчуження житлового будинку органи опіки та піклування визначають одночасне укладання іншої угоди з придбання нерухомості, в якій дітям буде гарантовано право на проживання. Права дітей на власну нерухомість Як уже зазначалося, діти можуть бути самостійними власниками нерухомості. Вони можуть отримати таку нерухомість у спадок або в дарунок від бабусі, дідусі, батьків або інших родичів. Нерухомість може бути придбана і за власні гроші дитини. Так, якийсь юний Маколей Калкін може заробити за зйомки в кіно більше, ніж його батьки за все життя. За ці гроші можна купити і житло. Власне, підстави для придбання нерухомості від імені дитини не обмежені. Обмежені лише можливості дитини здійснювати операції з належної їм нерухомістю. Порядок управління і розпорядження нерухомістю, що належить малолітній і неповнолітній дитині, відрізняється. Майно малолітніх Майном малолітньої дитини управляють батьки, які в даному випадку виступають в якості його представників на підставі закону. Спеціального повноваження для здійснення такого управління не потрібно (п. 1 ст. 177 СКУ). Але при необхідності здійснити операції з нерухомим майном дитини повноважень батьків недостатньо. Батькам необхідно отримати дозвіл органів опіки та піклування (п. 2 ст. 177 СКУ). Як і у випадку з угодами з нерухомістю, право користування якою мають діти, право на розпорядження нерухомістю дітей надається тільки в разі гарантування збереження їх прав на житло (п. 4 ст. 177 СКУ). Майно неповнолітніх Якщо за малолітньої дитини управління та розпорядження його майном здійснюють батьки, то неповнолітній може сам розпоряджатися належною йому нерухомістю. Батьки лише повинні дати згоду на його дії. Але спочатку доведеться отримати дозвіл органів опіки та піклування. Це можливо лише за умови гарантування прав дитини на житло (п. 3, 4 ст. 177 СКУ). Як задовольнити вимоги органів опіки та піклування? Буває, що батьки, продаючи будинок, в якому проживає дитина (або будинок, яким він частково або повністю володіє), не можуть одночасно придбати інший будинок або квартиру (щоб щось купити, треба щось продати!). Щоб права дитини були дотримані, його можна зареєструвати за місцем проживання найближчих родичів (одного з батьків, бабусі чи дідуся). Можливий також варіант виділення дитині бабусею чи дідусем частки в будинку (квартирі), який (яка) їм належить (аж до дарування дитині таких будинку або квартири), за умови, звичайно, що житлові умови в ньому (ній) будуть не гірші, ніж там, де дитина проживала раніше. Дозвіл батьків При розпорядженні нерухомим майном дитини батьки діють за погодженням один з одним. Зазвичай інтереси малолітньої дитини представляє один з батьків, при цьому другий з батьків зобов'язаний дати свою згоду на розпорядження майном дитини у письмовій нотаріальній формі (ч. 2 п.5 ст. 177 СКУ). Якщо ж один з батьків більше шести місяців проживає окремо від дитини і не бере участі у її вихованні, а також у разі, якщо місце проживання його невідоме, угоди з розпорядження нерухомим майном дитини можуть укладатися без його згоди (ч. 3 п. 5 ст . 177 СКУ). Згідно з п. 67 Порядку дозвіл на укладення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням районної, районної у м Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради, витяг з якого видає заявникам служба у справах дітей. Якщо батьки не виконують рішення органу опіки та піклування, служба у справах дітей подає голові районної, районної в місті Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради клопотання про необхідність звернення до суду з метою захисту майнових та житлових прав дітей (п . 68 Порядку). Зазвичай служби у справах дітей проводять засідання для вирішення питань, що входять до їхньої компетенції, два рази на місяць. Підготовка матеріалів за результатами засідання зазвичай займає не менше тижня. копію свідоцтва про народження дитини; ст. 6; 6; 6; ч. 2 ст. ст. ст. ст.