естетичне виховання дітей в бібліотеці

          Актуальність теми пов'язана з необхідністю подолання духовної кризи російського суспільства, в результаті чого, на думку вчених Нікандров, 1998; В. І. Слободчиков, 2000; Т. І. Власова, 2002>, людина втрачає довіру до предметного і природного світу. В умовах глобалізації сучасного світу відбувається уніфікація всіх сторін життєдіяльності людини, що входить в протиріччя з суб'єктивними переживаннями сенсу індивідуальної екзистенції і гальмує повноцінну соціалізацію підростаючого покоління <д. і. фельдштейн, 1989; а. в. мудрик, 1991>. Кризові явища в духовній сфері призвели до загального зниження рівня культури як дітей, так педагогів, які не завжди встигають врахувати дані тенденції і включити духовну складову в освітньо-виховний процес <в. а. руденко, 2007>. Відповіддю на виклик часу став Громадянський форум, на якому був сформульований замовлення, орієнтує освіту на підготовку свідомої особистості, що володіє високим рівнем духовності. Конструктивне рішення даних завдань залежить також від пошуку нових підходів до виховання. В. І. Слободчиков закликає теоретиків і практиків звільнити педагогіку від способів «духовної окупації та духовного кодування, від технік педагогічної дресури та соціальної маніпуляції». При цьому і психологія, і педагогіка повинні ставати в справжньому сенсі антропними, людино-орієнтованими науками, здатними цілеспрямовано будувати практики вирощування «власне людського в людині» <в. і. слободчиков, 2005>. У першу чергу мова йде про використання педагогічного потенціалу традиційних релігій в процесі наповнення духовним змістом виховного процесу. У вітчизняній науці існують в цьому плані теоретичні передумови. Так, у дослідженнях обґрунтовуються нові підходи до виховання: екзистенціальна концепція виховання духовності школярів, теорія духовного виховання студентів <і. а. соловцова, 2007>, історичне взаємодія православної культури та російської освіти <е. п. біло-зерцев, 2000; а. н. кудряшова, 2006>, роль православних традицій в духовно-моральному вихованні дітей та молоді <с. в. альохіна, ji. k. ємельянова, 2005>. У той же час аналіз масової педагогічної практики показує, що як в основному, так і у додатковій освіті все ще недостатньо впроваджуються досягнення вітчизняної педагогіки. Поряд з духовно-моральним змістом християнська культура володіє колосальним художнім досвідом освоєння світу, що може стати джерелом для естетичного виховання сучасних школярів і студентів <т. г. русакова, 2002; р. в. базалій, 2005>. У той же час аналіз шкільних завдань у програмах художніх дисциплін показав, що даний аспект навіть не ставиться, що вимагає свого вивчення і вирішення. Основним засобом естетичного виховання особистості вважається мистецтво, яке вкорінене в культурних традиціях і еволюціонує разом з розвитком технократичної цивілізації. Однак вітчизняна школа і педагогічна наука ніби не помічають цього, зазначають Б. М. Неменский і Б. П. Юсов. У публічних школах розвинених країн світу в другій половині XX століття мистецтво стали викласти з 1 по 12 клас. Зокрема, в США в 70-і роки XX століття робилися експериментальні спроби створення програм «Естетичного виховання». На цьому тлі масова школа в Росії продовжувала традицію навчання «читання, письма, співу і малювання». Потреби практики і розвиток педагогіки дозволили в 90-і рр. XX століття Лабораторії комплексної взаємодії мистецтв Інституту художньої освіти РАО розробити інтегровані поліхудожнього програми на базі окремих видів мистецтва: музики, образотворчого мистецтва, літератури, театру. Вони стали впроваджуватися як в основному, так і у додатковій освіті. Потенціал, яким володіють ці програми, в той же час може бути розширений за рахунок використання в них релігійних образів, що вимагає свого наукового осмислення. Актуальність духовно-естетичного виховання дітей обумовлена ??також негативним впливом сучасної масової культури, яка породила дисгармонійні, односторонні типи людей: прагматиків і гедоністів <а. в. костіна, 2006>. У такій ситуації особливо страждають діти, які споживають продукцію низької художньої якості, що ускладнює розвиток їх творчих здібностей та естетичного смаку. Отже, існує потреба в подоланні негативного впливу масової культури на сучасних дітей та пошуку духовних підстав освіти, в просторі якого може бути організовано творчу взаємодію викладачів і учнів. Вчені стверджують, що педагог повинен використовувати дидактичну модель мистецтва для виховання естетичного смаку дітей і розвитку їх креативності <в. г. риндак, 2002; в. в. сєріков, 2004>. Найбільш сприятливим простором для цього є додаткове утворення, яке організовується на добровільній основі. Додаткова освіта реалізується з метою всебічного задоволення освітніх потреб громадян. У статті 26 Закону РФ «Про освіту» поряд з іншими перераховані такі суб'єкти додаткової освіти, як курси, центри професійної орієнтації та художні школи, які стали для нас експериментальною базою в дослідженні проблеми духовно-естетичного виховання дітей. Замовником даного виду освіти виступають, насамперед, особистість і сім'я. За допомогою додаткової освіти розширюється гуманітарний простір від дошкільної до професійної вищої школи, що допомагає новим поколінням увійти в культуру, освоїти духовні та художні цінності. Додаткове художню освіту покликане вирішувати завдання з розвитку особистості та естетичному вихованню підростаючого покоління. Художня культура, яка є основним зміст цього утворення, акумулює багатовіковий соціокультурний досвід людства. Однак найчастіше художні школи і Центри довузівської підготовки орієнтуються в основному на надходження в спеціалізовані професійні установи, що знижує виховну значимість мистецтва, як такого. Виникла потреба в пошуку таких педагогічних умов та їх обґрунтування, які допоможуть подолати ці недоліки. Ступінь наукової розробленості проблеми. Аналіз досліджень показав, що в даний час є достатні теоретичні передумови для інтеграції духовної та естетичної культури. У вітчизняній педагогіці представлені такі поняття, як «спектр духовно-естетичних цінностей», «духовно - естетичний стан», «духовно-естетична культура». Одні вчені інтегрують їх з акцентом на оволодіння християнськими цінностями (Р. В. Базалій, Т. І. Власова, Т. В. Колодяжна), інші віддають пріоритет художньо - естетичної діяльності учнів (Б. М. Неменский, Б. П. Юсов ). У концепціях естетичного виховання обґрунтовується його спрямованість на гармонійний розвиток людини, що сприяє збагаченню його почуттів і в результаті чого відбувається засвоєння загальнолюдських ідеалів, приводячи до духовного зростання школярів (Т. Г. Русакова). Значна кількість робіт присвячена окремим проблемам естетичного розвитку: формування культурно-творчої ініціативи у старшокласників в естетичному освіті (E. JT. Командишко); сукупності педагогічних умов творчого саморозвитку учнів (О. П. Медведєва); розвитку естетичних смаків (Т. А. Суханова); естетичному вихованню особистості (JI. C. Алексєєва, В. А. Власов, Н. І. Киященко, Н. Н. Ко-Ханик, В. А. Родіонова, М. Ю. Торговкін та ін.), естетичному розвитку особистості в процесі музично-педагогічної освіти (І. В. Аран-ська, Н. Б. Волчегурская, Н. Р. Туравец). Для вирішення завдань по естетичному вихованню особистості в дослідженнях А. Я. Андрєєва, А. Я. Зіся, В. П. Михалева, PM Чумічева, Г. К. Щедріна пропонується синтез мистецтв, який розуміється як певне поєднання різних видів мистецтв. У дослідженнях особливе місце займають питання додаткової освіти в пострадянський період (В. В. Абраухова, В. А. Горський, А. Я. Журкіна, Л. Ю. Ляшко, В. В. Усанов та ін.), В яких обґрунтовується індивідуальний і особистісний підходи до творчої реалізації учнів. Однак нам не вдалося виявити робіт, цілісно вирішують питання духовно-естетичного виховання дітей в умовах додаткової освіти з урахуванням нейтралізації негативного впливу масової культури і з опорою на православні традиції художнього мистецтва. Аналіз соціокультурної та педагогічної ситуації, а також ступінь наукової розробленості проблеми виявив протиріччя між: потребою в духовному розвитку підростаючого покоління і недостатньою вивченістю сучасних соціокультурних умов, в яких функціонує додаткове художню освіту; прагненням дітей до духовного зростання, повноцінному сприйняттю прекрасного в мистецтві, творчої самореалізації і традиційним підходом до їх трактуванні, який розглядає їх як окремі напрями в процесі додаткового художньої освіти; нерозчленованістю духовної (релігійної та світської) і естетичної складовими художньої культури та теоретичної нерозробленістю способів її педагогічної адаптації в якості змісту додаткового художньої освіти, спрямованого на духовно-естетичне виховання учнів. Проблема дослідження полягає у виявленні педагогічних умов духовного наповнення та ефективності естетичного виховання дітей у процесі додаткового художньої освіти. Актуальність проблеми, її практична значущість і недостатня теоретична розробленість зумовили вибір теми дослідження: «Духовно-естетичне виховання дітей в процесі додаткового художньої освіти». Мета дослідження: теоретичне обґрунтування та впровадження моделі духовно-естетичного виховання дітей у процесі додаткового художньої освіти. Об'єкт дослідження: виховна діяльність викладачів додаткового художньої освіти. Предмет дослідження: духовно-естетичне виховання як система взаємодії викладача та учнів у процесі додаткового художньої освіти. Обмеження рамок дослідження. Дослідження здійснювалося на базі Дитячої школи мистецтв та курсів довузівської підготовки при Академії архітектури і мистецтв, розташованих у великому місті, що поставило перед нами завдання щодо аналізу об'єктивних соціокультурних умов, що впливають на стан естетичної культури учнів, а саме: аналіз сучасних містобудівних тенденцій і масової культури . Концептуальний задум дослідження. Традиційно в процесі додаткового художньої освіти домінують завдання професійної орієнтації учнів. У той же час, як за своїм художнім потенціалом (освоєння культурних шедеврів), так і процесуальним пріоритетами (добровільність) воно має педагогічний резерв, що полягає в акцентуванні уваги педагогів на завданнях душевно -Емоційна розвитку та духовного становлення дітей. Це вимагає іншого підходу - духовно орієнтованого, який дозволить наповнити естетичне виховання духовним змістом, а процес навчання перетворити на систему духовного взаємодії викладача з учнями. Гіпотеза: духовно-естетичне виховання буде ефективним, якщо: • воно буде засноване на взаємозв'язку духовності людини та естетичної культури, що дозволить викладачам виділити окрему задачу по духовному становленню учнів; • буде враховуватися реальний стан естетичної культури дітей, що проживають у великому місті, що дозволить викладачам коригувати процес художньої освіти; • будуть введені педагогічно адаптовані релігійні Образи у зміст художньої освіти допомогою адекватних технологій художнього пізнання і занурення; • будуть розроблені і враховані критерії та показники духовно - естетичної вихованості учнів, відповідні віковим періодам та художньо-естетичної самореалізації дітей. Мета, об'єкт, предмет і гіпотеза дослідження зумовили завдання: 1. Визначити концептуальні основи духовно-естетичного виховання міських дітей в процесі додаткового художньої освіти. 2. Розробити модель духовно-естетичного виховання як системи взаємодії викладача та учнів у процесі додаткового художньої освіти. 3. Обгрунтувати педагогічно адаптоване розуміння релігійних Образів в якості актуального напряму духовно-естетичного виховання дітей. 4. Виявити критерії та показники духовно-естетичної вихованості учнів по віку з урахуванням їх художньо-естетичної самореалізації. Теоретико-методологічною основою дослідження є • філософські теорії про цілісність і їх педагогічне переломлення, що розуміється з об'єктивної сторони як діалектичну єдність системних характеристик в рамках певної освітньої парадигми, з суб'єктивної сторони - як єдине поле свідомості (в тому числі педагогічного) людини, в якому можуть функціонувати елементи світського і релігійного світорозуміння, розташовані в певній ієрархії (Н. М. Боритко, Т. І. Власова, М. С. Каган, В. В. Сєріков); • духовно орієнтована концепція виховання, що обгрунтовує духовність як основний спосіб життєдіяльності людини, а оволодіння сенсом життя як базовий компонент розвитку дітей (Т. І. Власова, Н. Д. Нікандров, В. І. Слободчиков та ін.): • теорія художньої педагогіки і психологія художньої творчості (А. В. Бакушинский, І. О. Волков, Р. А. Гільман, BC Кузін, А. А. Ме-лик-Пашаєв, А. Н. Малюков, Б. М. Неменский, Т. Г. Русакова, В. Г. Риндак, Б. П. Юсов та ін.), актуализирующие креативне та естетичне виховання за допомогою художньої культури, • ідеї російської релігійної філософії та педагогіки про педагогічний зміст християнського мистецтва і його благодатному вплив на гармонійний розвиток підростаючого покоління (С. Н. Булгаков, В. В. Зіньківський, Н. О. Лоський, BC Соловйов, П. А. Флоренський та ін.). Дослідження проводилося в три етапи. Перший етап (1998-1999 рр.) - Визначення теоретичних і методологічних аспектів дослідження, уточнення понять, відбір показників, розробка діагностичної програми, проведення констатуючого експерименту. Другий етап (1999-2006 рр.) Проведення пролонгованої експерименту, апробація комплексу педагогічних умов, виявлення динаміки сформованості духовно-естетичної вихованості дітей та молоді в процесі додаткового художньої освіти. Третій етап (2006-2007 рр.) - Перевірка наукових ідей дисертації, діагностика духовно-естетичної вихованості учнів і порівняння результатів з контрольними групами, літературне оформлення роботи. Методи дослідження: загальнотеоретичні (аналіз і синтез); емпіричні (експеримент, виховна ситуація, спостереження, бесіда, анкетування, тестування, аналіз продуктів художньої творчості дітей). База дослідження. Основна дослідно-експериментальна робота проводилася на базі художньої школи у Ворошиловському районі і курсах при Академії архітектури та мистецтв м Ростова-на-Дону. На Експериментальне було охоплено більше 500 чол., Виховує - 244 учнів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно проведено в рамках духовно орієнтованої концепції виховання, в тому числі, в ньому: уточнена мета додаткового художньої освіти, яка орієнтує його на гармонізацію художньої творчості дітей за допомогою орієнтації на Абсолютні цінності; вперше обґрунтована сукупність виховних ситуацій, які повинен створювати педагог додаткової художньої освіти щодо подолання естетичної дисгармонії міського способу життя і негативного масованого впливу масової культури, а також ситуації з включення в навчальний зміст релігійних Образів мистецтва; конкретизовано педагогічно адаптоване розуміння релігійних Образів в якості актуального напряму духовно-естетичного виховання дітей; уточнено критерії та показники духовно-естетичної вихованості учнів по віку з урахуванням їх художньо-естетичної самореалізації. Теоретична значимість дослідження полягає у визначенні концептуальних основ духовно-естетичного виховання міських дітей в процесі додаткового художньої освіти, що може стати передумовою результативності науково-педагогічних досліджень у цій сфері;